Польща сприяє розвиткові молодих журналістів України

        Інтенсивний курс з фото-, радіо- та тележурналістики організація EUROPEJSKI DOM SPOTKAŃ - FUNDACJA NOWY STAW підготувала для молодих журналістів з України та Польщі. З 5-го по 10-те квітня 2016 року учасники мали змогу познайомитись з відомими польськими жуналістами, фотографами, радіоведучими, отримати досвід та поділитись вже набутим у сфері, яку обрали.

  Більшу частину часу учасники проводили в Домі Насутова, що є неподалік від Любліна. Це прекрасне заміське місце, оточене природою, насичене свіжим повітрям та сповнене доброзичливою атмосферою. У Домі Насутова створені усі умови для комфортного проживання, належного харчування та продуктивного навчання. З дев’ятої ранку до сьомої вечора проходило навчання, звісно, з перервами на обід та кава-брейки. Учасники

поділились на три групи за власним бажанням: фото, радіо, телебачення. Протягом чотирьох днів кожен мав підготувати проект на певну тему, який був презентований в останній день і розміщенний, як звіт, на сайті www.eds-fundacja.pl. Навіть не маючи спеціального обладнання та апаратури, дехто з учасників, аби підготувати свою роботу, використовував смартфон.

Як виявляється, в цьому немає нічого дивного, адже в Польщі вже давно існує такий термін, як “смартфонова журналістика”, який журналісти впевнено використовують на практиці сьогодні.

Ще одним відкриттям для журналістів з України стало поняття радіорепортаж. Але це не просто коротка новина про подію, яка звучить на радіо буквально 2-3 хвилини. В Польщі це історія з життя людини, в якій журналіст розкриває глибокі проблеми народу. У Любліні відбулась зустріч з відомою письменницею та журналісткою Катажиною Михаляк, репортажі якої звучать на радіостанціях усієї Польщі. Це була цікава зустріч на Radio Lublin, де Катажина розповіла про свій життєвий та творчий шлях і, власне, про те, як створювались її репотажі.

       Кожен день учасників завершувався традиційно: усі збирались навколо вогнища, спілкувались, ділились враженнями про день, заводили нові знайомства, співали пісень. І навчання, і відпочинок проводились на польській мові. Це прекрасна можливість покращити свої знання польської мови, збільшити словниковий запас та говорити вільно з носіями мови.

            Останній день перед від’їздом завершився прогулянкою вечірнім Любліном та дружніми посиденьками у ресторані.

         Навчання, харчування, проживання, проїзд в обидві сторони, віза — все це було організовано на вищому рівні та ще й безкоштовно.

            WARSZTATY MŁODA REDAKCJA 2016 — це не просто воркшоп, це проект, де кожен може проявити себе, знайти своє русло, встановити контакти із зарубіжними колегами та отримати враження на все життя.

Інтерв'ю з Ламою

18 жовтня Коростень прийняв музичну естафету Всеукраїнського туру «Патріоти єднають країну». Місцеві жителі кажуть, що концерт був грандіозним і такого видовища в місті не було вже років 5. Анастасія Ткачук приїхала з Житомира, щоб попасти на концерт Лами: «Я вдячна організаторам туру, УКРОПу, за можливість побачити вживу свою улюблену співачку. Просто не віриться, що я стояла поряд з нею і співала зі всіма її пісні. Атмосфера – нереальна!»
На щастя, прес-службі «УКРАЇНСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ ПАТРІОТІВ – УКРОП» вдалось поспілкуватись з Ламою.
- За що вам найбільше болить за Україну?
- Мені важко збагнути той факт, що наша країна, маючи такі природні та інтелектуальні можливості, фактично залишається однією із найбідніших країн Європи.
- Якою ви бачите нашу країну?
- Я хочу, щоб моя країна була єдиною, вільною, заможною і процвітаючою.
- Ви - талановита, відома, успішна, а працюєте в Україні. Чому? Адже більшість зірок української естради виїхало закордон. 
- Тим, хто виїхали, треба побажати "попутного вєтра" і золотих грамофонів

- Чому співаєте виключно українською мовою?
- Я українка, спілкуюся і пишу рідною мовою і в житті, і в побуті. Надзвичайно щаслива, що так є насправді.
- Чи дійсно такі тури зможуть об'єднати патріотів та всю країну?
- Насправді, річ не в турах, а в сумлінні людей. От на це, я вважаю, подібні акції можуть вплинути надзвичайно позитивно.

Спілкувалась 

Ірина Гринюк - голова прес-служби Житомирської обласної регіональної парторганізації 

політичної партії «УКРАЇНСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ПАТРІОТІВ – УКРОП»

Лідер гурту "Антитіла" Тарас Тополя: Той, хто робить для держави - патріот

21 жовтня «УКРАЇНСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ПАТРІОТІВ – УКРОП» представило свою команду. Житомирських патріотів приїхав підтримати відомий не лише в Україні, а й за її межами гурт «Антитіла». 

Прес-службі УКРОПу вдалось поспілкуватись із солістом гурту, Тарасом Тополею.

- З яким настроєм ви приїхали в Житомир і що презентуватимете?

- Погода в Києві, звідки ми і приїхали, була не втішною, йшов цілий день дощ. Житомир нас зустрів тепло, люди тут привітні та гостинні. Ми одразу відчули, що сьогодні буде весело та нас підтримати прийде багато людей, відповідно і настрій залишається я гарним. Гратимемо велику програму, співатимемо різні пісні розважального і соціального змісту, спілкуватимемось з людьми. Очікуємо гарних емоцій.

- Що для вас є «патріотизм»?

- Патріотизм, в контексті подій останніх двох років, - це не лише готовність до конкретних дій, а й самі дії. Кожен, виходячи зі своїх знань, умінь, навичок та бажань, може бути патріотом. На сьогоднішній день, бути патріотом не означає, що потрібно говорити виключно рідною мовою чи носити українську атрибутику, зокрема, вишиванки. Будь-яка людина, котра робить щось самовіддано для держави та народу, вже є патріотом.

- Ви активно займаєтесь волонтерською діяльністю. Як вдається поєднувати її з творчістю?

- Минулого року наприкінці весни, влітку та восени, коли йшли активні бойові дії на сході країни і наші друзі-бійці особливо потребували підтримки, часу на творчість, на жаль, не було. Завдяки своїй популярності ми змогли активно збирати кошти і ефективно їх використати на потреби захисників у зоні АТО. Кожного разу, коли приїжджаю зі Сходу, мене переповнює захоплення силою і мужністю наших бійців і водночас обурення, що все там тримається лише на людях, що ані державна машина, ані чиновники, ані олігархи не здатні нормально захистити і територію, і свій народ. Мені здається, що цей “Карфаген” треба знищити дотла, а потім, щоб він піднявся, як Фенікс, відновлений, з попелища. Я не сприймаю це, як щось фатальне, бо вірю – рано чи пізно свіжа хвиля нових українців змете увесь цей непотріб.

Ніхто не застрахований від самотності.

Ми живемо у світі, доволі несправедливому, жорстокому. У світі, де порушуються правила людяності, буття. У світі, де кожен сам за себе. Людина виживає за рахунок іншої людини. Грубо-кажучи, ми користуємось один одним. Таке життя, потрібно звикати, що раптом друг може стати ворогом, зрадивши; що рідна земля може стати чужиною.
Звісно,  у сучасному світі людина не виживе самотужки. Без підтримки близьких - ти нічого не вартий. бути одним, як в полі вовк - не вихід. Але в той же час розраховувати на чиєсь міцне плече ніколи не слід.
Загартовуючись, збиваючи п'яти на тернистій дорозі ти стаєш сильнішим, мужнішим, готовим до випробовувань, наданих життям.
Тож потрібно вчитись допомагати собі самому. Ніхто не застрахований від самотності. Ніхто.

Сценарист фільму жахів зізнався, що боїться їхати в АТО :)

Відомий українськи актор, представник славної династії Дмитро Ступка зіграв головну роль у короткометражному фільмі житомирського режисера Дмитра Голумбевського "Манекен". За день до прем'єри в інституті філології та журналістики Житомирського державного університету відбулася творча зустріч студентів із Голумбевським, Ступкою та Грабарем.

За словами Дмитра Голумбевського фільм знімався три ночі. Основна маса зйомок відбувалась в ТЦ "Глобал UA". Шкодились вітрини, ллялась штучна кров, крики Ступки лякали охоронців і весь торговий центр занурився у моторошну атмосферу. На зустрічі актор зізнався, що й сам час від часу лякався, бо під час зйомок для того щоб щиро передати емоції, використовувалась фонова містична музика. Темінь, мертва порожнеча, могильний холод, музика, що продирає до кісток - спражня атмосфера фільму жахів!
Голумбевський сказав парадоксальну річ, що насправді це не тільки фільм жахів, а й історія про стосунки однієї пари.

На прес-конференції ставилися питання,  пов'язані  зі зйомками, з життєвим і творчим шляхом актора та режисера, з особистим життям кожного з них; питали про апаратуру, якою було відзнято короткометражку та багато іншого. Не обійшлось і без провокативних питань. Один з присутніх поцікавився у хлопців чому вони, маючи призивний вік, досі не в АТО. Кожен з них мав свою відповідь: Голумбевському повістка ще не приходила, Ступка пожартував, що  із легкістю зможе розважати військових на фронті своєю харизмою, а  Грабар заявив, що всі мають займатись своєю справою і відверто зізнався, що боїться призову до армії. 

На зустрічі крім студентів ЖДУ, було багато охочих дізнатися більше про улюбленого актора та побачити його вживу.

Благодійний аукціон. Усі деталі!

Замість шоколаду – картини, замість запашної кави – прикраси. Політики, громадські діячі та житомиряни напередодні жіночого свята відвідали "Львівську майстерню шоколаду" не лише для того, щоб поласувати смачненьким. "Фонд громади Житомира" влаштував "тихий" благодійний аукціон. Було зібрано близько 15 тисяч гривень. Ці кошти підуть на ремонт війського шпиталю у Житомирі. Лотами були ексклюзивні речі, прикраси та аксесуари українських дизайнерів, портрети відомих жінок, косметологічні послуги від житомирських салонів краси, сертифікати на фотосесії різноманітних жанрів та багато іншого.

На «тихому» аукціоні активно робили свої ставки Геннадій Зубко, віце-прем`єр міністр України, разом із дружиною, Людмилою, директором "Львівської майстерні шоколаду"; перший заступник міського голови – Сергій Сухомлин, народний депутат України – Борислав Розенблат, голова МГО «Сучасний формат» - Жанна Соловйова,  Тетяна Докиль - координатор громадської організації «Демократичний альянс жінок» та інші поважні гості.

Вечір прикрасили чарнівні нотки скрипки та неймовірно пронизливий голос бандуристки. Розважали гостей команда КВН.

А на завершення вечора веранда  майстерні шоколаду перетворилась на справжній фешн-подіум. Свою колекцію українського національного вбрання продемонструвала відома на весь світ ірландська дизайнерка з українським походженням – Анна Козак. Присутні були у захваті від її робіт, вся колекція була присвячена річниці подій на Майдані та всім жінкам, які брали участь у Революції Гідності.

Організатори запевняють, речі та послуги, які не були придбані на аукціоні будуть представлені у відкритому онлайн аукціоні, тому, усі небайдужі мають нагоду допомогти у швидкому одуженні військових та водночас порадувати близьких людей ексклюзивними подарунками.

Більше фото із заходу - тут

Це моє місто, я тут як вдома...

"Це моє місто, я тут як вдома, це мій Житомир, це твій Житомир...", - так розпочинається відома кожному житомирянину пісня про наше місто.Очевидно, писала її людина, яка по-справжньому любить Житомир.

Ось настав переломний період у моєму житті, я вступила до Житомирського державного університету. Друзі та знайомі запитують, чому я тут залишилась, чому б мені було не поїхати закордон на навчання чи бодай до столиці. Ви знаєте, я знаходжу відповідь на це запитання: "Це моє місто, я тут як вдома..."

Ще кілька років тому я конкретно не знала чого хочу від життя, і мені хотілось вирватись із дому. А чому б і ні? Романтика! Свобода! Незалежність! Але з часом, почала розуміти, що це все ніщо порівняно з тим, що я маю на своїй маленькій Батьківщині. Я обожнюю своє місто. Воно - компактне, затишне, привітне, люб'язне. Я закохана в Житомир. Я закохана у Михайлівську. Яка ж це чарівна вуличка! Йдучи по ній, тебе дурманить запах кави і випічки, тебе збивають з ніг дітвора, яка поспішає в музичну школу чи у сусідню будівлю - школу танцю "Сонечко", йдучи по ній ти обов'язково зустрінеш старих знайомих, які щиро посміхнуться тобі і скажуть: "Доброго дня!", і від цих слів день і справді стає добрим.

Наша молодь скаржиться на те, що в Житомирі немає як і де проводити дозвілля. Але я не розумію, як може набриднути міський парк культури і відпочинку ім.Гагаріна?! Це таке місце, де зустрічаються серця захоканих, а пам'ятник Пушкіну став символом першого побачення. Там вирує атмосфера кохання і безкінечних відвертих розмов. Так, звісно, таких популярних місць - мало, їх на пальцях перерахувати можна.  Але в жодному великому не буде такого душевного спокою як тут. "Не треба нам їхньої Америки, Париж з Пекіном нам не треба, бо є в нас Тетерева береги, моє Полісся - синє небо".

Я можу говорити вічно про те, як я люблю своє місто: як виступають у мене мурашки по шкірі, коли "льон цвіте"опівдні; як тішиться око, коли дітвора годує білочок у гідропарку; як захоплює хлопець з трояндою, котрий схвильовано чекає дівчину "біля Пушкіна"....  Проте зрозуміють мене лише одиниці, лише ті, хто так само божеволіє від запаху кави йдучи по Михайлівській.

"Украдене щастя". Рев'ю вистави і життєвих помилок.

На прем'єру вистави "Украдене щастя" я, на привеликий жаль, не потрапила, але мріяла подивитись цю картину ще задовго до її виходу на сцену. І ось, моя маленька мрія здійснилась.

Драма «Украдене щастя» — один з найкращих творів Івана Франка. Займає вона почесне місце в українській класичній драматургії. І. Франко, людина дуже чесна й прямолінійна, ставить у драмі питання: хто винен у трагедії Миколи, Анни і Михайла, у тому, що у них украдено щастя?

Украдено щастя у всіх героїв драми. А ця трагедія — як яскравий звинувачувальний акт, як палкий протест проти задушливої атмосфери капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості, застарілих традицій, що стояли на шляху до щастя трудівника.

Гра акторів -  правдива, їм хочеться вірити. Ти переживаєш з ними, плачеш, отримуєш мурашки по шкірі. Неймовіршні танцювальні постановки та декорації. Але все це ніщо, коли розумієш, що сюжет картини, яку бачиш перед собою, торнувся і тебе.

Боляче, коли люди кохають один одного і не можуть бути разом. Ти сходиш з розуму, втрачаєш контроль над емоціями, коли твоє щастя - вкрадене. Так, через необачність, так, через те, що ми цінуємо і бережемо те, що для нас безцінне лиш тоді, коли втрачаємо.

Я не хочу, друзі, щоб бодай хтось із вас зрозумів це. Нехай таке нещастя ніколи не торкнеться вас і ваших ворогів.

Бережіть кохання, кохання - це і є щастя.

Про те, чим я живу сьогодні

Пройшло близько півроку з тих пір, як я була вимушена припинити писати, щоб зосередитись на вступові до "вишу". Повернутись до улюбленої справи допоміг мені кращий друг Ігор. Він завжди поряд, я відчуваю його підтримку і те, як він хвилюється за мене. Йому не байдуже чим я займаюсь і як я це роблю. Мабуть, у кожного з нас є така людина, яка відкриває тобі очі і змушує впевнено йти далі, чи не так? 

Сьогодні я зрозуміла, що мені не вистачає письма, хочеться поділитись словом, і щоб це слово було почуте багатьма. "Але з чого почати?"- подумала я. Мабуть, варто розповісти, чим я жила весь цей час і що ногового я для себе відкрила. Багато чого змінилось за час моєї відсутності у блогінгу. 

Закінчила Житомирський обласний педагогічний ліцей із золотою медаллю, отримала можливість навчатись безкоштовно в Житомирському державному університеті ім. І.Франка. Гризу граніт науки одразу на двох спецільностях, обрала те, що дійсно до душі: вивчення іноземних мов та журналістики.

Але є дещо, чого не розповісти вам я не можу. Я відкрила для себе дивовижний світ фотографії. Від тепер, не уявляю своє життя без призми об'єктиву.

У фотографа незвичайна професія: він знаходить щось перш, ніж люди встигнуть це втратити. (Франк Карсон)

Хочу розповісти вам про свій ще незавершений шлях, до якого я йшла зовсім трішки, і все життя йтиму.

Почала захоплюватись фотографією, мабуть, тоді, коли вперше з’явилась потреба зупинити мить та зберегти її в пам’яті на довгі-довгі роки. Фотографія – це ніщо інше, як матеріалізація пам’яті.

Так ось, з 12 років я мандрувала країнами Європи разом із дитячим зразковим хором "Глорія". З першої поїздки закордон я привезла понад тисячу фотографій. Дуже мало було, власне, фото зі мною. В основному це були пейзажі, красиві будівлі, архітектурні пам’ятки. Ще тоді я фотографувала на "мильничку" і аж ніяк не думала про круту камеру. Я лиш хотіла привезти цю, побачену мною, красу своїм близьким.

На новий рівень я перейшла, мабуть, тоді, коли батьки подарували мені полудзеркальний Fujifilm.  На той час для мене то був здоровенний апарат, з крутим зумом, та, здавалося б, найважливішим параметром, 16мп.  Я була неймовірно щаслива від такого подарунку. Дивно, але ще тоді, у 16 років я і не думала, що стану займатись фотомистецтвом на більш високому рівні. Я просто отримувала задоволення від якісних (порівняно з мильничкою) фотографій, надрукувавши які буде не соромно показати друзям.

До речі, про друзів. Дедалі частіше мене просили вони брати камеру з собою на прогулянку. Через певний час, це вже називалось не прогулянка, а фотосесія. Я сміялась з них, а вони сміялись з мене. А і правда, прогулянки перетворювались на фотосесії, де я була фотографом, а мої подруги, відповідно, чарівними моделями. І тоді вже обробка фотографій не обмежувалась корекцією контрасту та яскравості. Я почала освоювати такі програми як Adobe Photoshop та Lightroom. 

Щоправда, тоді я ще не думала про завалення лінію горизонту, правильність поз чи, нехай, про певний стиль і манеру обробки фотографій. Все керувалась на ентузіазмі та бажанні зловити мить.

Але одного дня, на черговій фотопрогулянці з подругами все змінилось. Дівчата завели розмову про те, що мені вже варто перетворити хобі на комерцію, мов би: «Скільки можна тренуватись на  нас, годі, приймай замовлення на фотосесії, ми будемо тебе піарити». Я скептично ставилась до цієї ідеї, тому що у мене не було крутої дзеркалки і досвіду роботи.  Проте, подруги виявились дуже наполегливими, і я вирішила спробувати. Створила групу, виклала свої роботи і чекала на оцінки. Чекати довго не довелось. Кар’єра моя розпочалась у червні 2014 року.

Першу свою офіційну фотосесію я відпрацювала от і до. Знімали близько 3-х годин у Глибочиці. На двох велосипедах (а нас було троє) об’їздили усі найпривабливіші місця селища, по страшеній спеці. В цілому, було дуже важко заробити свої перші копійки.

Батьки спочатку не одобрили моє нове заняття. Вони не хотіли такого важкого заробітку своїй дочці, ціною спеченої шкіри і безсонних ночей за комп’ютером, обробляючи фотографії. І я вже хотіла опустити руки. Вважала, що без благословіння батьків у мене нічого не вийде.  В моєму житті була одна людина, яка не дала мені здатись, надихнула, підштовхнула і змусила вдосконалюватись і працювати над собою.

Враховуючи помилки попередніх фотосесій, з кожною наступною мені було все легше і легше працювати, і я отримувала колосальне задоволення від того, що творю.

Окрім платних фотосесій, я влаштовувала (і влаштовую до тепер) розіграші фотосесій на умовах TFP (Time For Print – час за фотографії). Тобто, це фотосесія, головною умовою якої є безкоштовна робота обох сторін. Це допомагає мені втілювати в життя ідеї, про які важко домовитись із замовником платної фото сесії.

Наяскравішою фотосесію на умовах TFP була проведена в Карпатах. Дві місцеві дівчинки з неабиякою вродою у колоритних українських національних костюмах і ще величезний бонус – гори – велич матінки природи.  Заради втілення ідеї на фото, ми цілу годину підіймались на вершину гори. Але воно було того варте. Погода була настільки мінливою, що ми не встигали ловити її – то сонечко світить, то хмари, то туман, і на завершення захід сонця. Що може бути прекрасніше?

Часто-густо, заради зйомки виїжджаю за місто. Батьки сприяють цьому, підвозять, забирають, одним словом – допомагають як можуть. Вони зрозуміли, що мені це подобається, я роблю це з легкістю та отримую насолоду. Я вдячна їм за цю підтримку.

Відколи хобі перейшло в підзаробіток, я почала думати про нову камеру, вищого класу. Тут батьки відступили крок назад, і вирішили не допомагати мені у цьому, казали: «Заробиш – купиш». Відкладала я стипендію і не витрачала зароблені гроші, і, врешті-решт, придбала омріяний Nikon, який дав мені більше можливостей, розвиток та впевненість у собі.

Мені надзвичайно приємно, що люди впізнають мене і мої роботи, запрошують знімати різні заходи. Проте і досі не віриться, що ще вчора це було моє хобі, а нині –це, можливо, мій кусок хліба. Я фотографую – бо ще не вмію цього робити, коли навчусь – перестану.

Що я на останок хочу вам сказати, друзі, якщо у вас є натхнення – творіть. Робіть свою справу із задоволенням і ніколи не рахуйте гроші, які вона вам принесе, бо матимете одні лиш збитки.  Не зупиняйтесь на півшляху, йдіть до кінця. Хто не здається – той отримує нагороду.

Ліцейний олімп 2014

16 квітня 2014 року Житомирський обласний педагогічний ліцей Житомирської обласної ради зібрав в одній залі найрозумніших, найкмітливіших та найдопитливіших. Одним словом - найталановитіших дітей області. Свято пошанування найкращих ліцеїстів-переможців і призерів предметних олімпіад та конкурсів-захистів МАН стало своєрідною традицією, яка започаткувалась кілька років тому. До привітання винуватців свята, вручення їм дипломів та подарунків і  подячних листів батькам долучились перший заступник голови обласної ради В.Ю. Арешонков, директор Житомирського державного центру науково-технічної й економічної інформатизації В.І. Матюшенко, заступник начальника управління освіти і науки Житомирської облдержадміністрації, голова секції з питань дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти О.Г. Липовецька та інші. 
Гордістю Житомирської області стали Король Іван, ліцеїст 2-А курсу (ІІ місце на олімпіаді з математики та І місце з економіки на обласному етапі та ІІІ місце на Всеукраїнському етапі олімпіади з економіки), Беруашвілі Тамара, ліцеїстка 3-Х курсу (І місце на олімпіаді з хімії обласного етапу) та Поліщук Максим, ліцеїст 3-Л курсу (І місце на олімпіаді з англійської мови обласного рівня). 
Близько 40 ліцеїстів було нагороджено дипломами та подарунками за призові місця на обласних олімпіадах та захистах МАН.

Про наболіле....

Останні події в Україні порушують усі стандарти.

Революція навчила людей виживати, боротися, бути хоробрим. Народ перестав боятись страшних "дядечок" з пістолями, йдучи на цих самих "дядечок" з тим, що було під рукою; лице в лице. Майдан не розподіляє людей за соціальними станами, класами та професіями. Тут інженери, вчителі, студенти стають рятувальниками душ і тіл; тут дівчата та жінки годують мітингуючих, можливо, останніми харчами з дому; тут стоять діти, яким уже судилося побачити братовбивчу війну. 

Діти.... Квіти нації. Мабутнє нашої держави. Хоч і за них, в більшості, стоять батьки, гинуть брати та сестри, - проте, ці діти знають слова "революція", "беркут"; ці діти кажуть: "Слава Україні!". І, можливо, вони ще не до кінця розуміють що це значить, але в крові їхній тече любов до Батьківщини....

Журналісти... Це ті люди, які ризикують власним життям заради істини. Низький уклін тим, хто і днями, і ночами, і в мороз, і в дощ, і під кулями, і під вибухами коктейлів молотова говорять правду. Порушуючи норми і стандарти, забуваючи про stand-up, недотримуючись суворого тексту, - виражають справжні, не фальшиві емоції, які передаються глядачам "мурашками" по шкірі та слізьми на очах.

Дорослі... Скільки дорослих, молодих та юних полягло під кулями - знають усі. Це не число, це не статистика. Це чиїсь долі та життя, це чиїсь недосягнені плани та нездійсненні мрії. 

Встаньте люди, для хвилини мовчання. Встаньте люди, для хвилини молитви!

Українська пробіжка у Житомирі.

Юнаки та дві дівчинки пробіглись головними вулицями міста: від Михайлівської через площу Корольова до Бульвару.
12 січня 2014 року  юні активісти міста Житомира організувались щоб довести, - здорова нація - це успішна нація! Їх не зупинив ні мокрий сніг, ні сильні пориви вітру. Окрім кросу, проводились спаринг та різні змагання, типу "Хто більше підтягнеться".
Учасники запевняють, що всі вони пропагандують здоровий спосіб життя і хочуть, щоб сучасна молодь відірвалась від своїх моніторів і почала оздоровлювати себе, заохочуючи ближніх.
"Я підтримую здоровий спосіб життя, - каже Андрій Глушко, один із учасників оздоровчої акції, -займаюсь футболом, і не задумуючись, прочитавши про даних захід у соціальній мережі, погодився долучитись. Мені дуже сподобались змагання! І я хочу, щоб такі пробіжки проводились у Житомирі частіше, адже спорт - це сила, здоров'я і краса!"
Дівчинка Маша, яка долучились до пробіжки розповідає, що любить спорт, хоча сама не дуже спортивна: "Пробіжка є тим, з чим впорається навіть новачок. і вправи ми робили не дуже складні... В Житомирі рідко відбувається щось цікаве, а ось цей захід дійсно сподобався і зацікавив мене,  навіть тим самим духом націоналізму; це те, що живе в кожному з нас..."
Усі бігуни отримали символічні стікери патріотичного змісту з різними гаслами, а також, за словами учасників, заряд бадьорості та масу позитивних емоцій.
Охочих побігати у "собачий холод" було не багато, але наступного разу очікується значно більше однодумців цих енергійних хлопчаків і дівчат.

розминка

розминка

Честь і Слава Житомирщини. Ніно Митрофанівно, низький Вам уклін.

9 грудня 2014 року житомирська муніципальна капела "Орея" разом із народною артисткою України, героєм України Ніною Митрофанівною Матвієнко привітали жителів міста з Новим роком та Різдвом Христовим. Два творця, два генія, дві мегаталановиті людини об'єдналися: Олександр Вацек (хормейстер, деригент та засновник "Ореї") та Ніна Матвієнко дарували  "мурашки" по шкірі своїм мистецтвом.

Цього вечора не лише подарунки отримували глядачі. Йосип Запаловський, голова Житомирської обласної ради, нагородив нашу землячку, Ніну Митрофанівну Матвієнко відзнакою "Честь і Слава Житомирщини" за вагомі досягнення у примноженні духовної скарбниці Поліського краю, за популяризацію рідної мови та культури, за прославлення Житомирщини далеко за її межами, за плідну громадську та благодійну діяльність. 

Нагадаю, що Матвієнко Ніна Митрофанівна (народилась 10 жовтня 1947 у с. Неділище, Ємільчинський району, Житомирської області) — українська співачка, народна артистка України з 1985, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1988, Герой України та Член Спілки кінематографістів України.

Житомирщина має чим пишатись! Шануймо наш славний край!

І хто сказав, що Машини Часу не існує?

Про цю подію пишу із запізненням,

 у зв'язку з трагічною історією,

яка сталась одразу ж на наступний день....

Вічна пам'ять Давиду-Емануелю Прищепі...

Результатом плідної трьохмісячної роботи ліцеїстів 3-го лінгвістичного курсу став винахід, який не залишив байдужим жодного в ліцеї, і зветься він "Time Machine". Машину Часу вони розташували в актовій залі; вона дозволяє переміщати близько 200 людей за один раз у роки запального rock'n'roll від Елвіса Преслі, гарячих танців від стиляг, неперевершених гуртів "The Beatles", "Queen", "Metallica", романтичних французьких романсів та багато іншого. Словами не передати, - дивимось фоторепортаж! 

З поверненням у 21ст!!!!)))))

Від інвалідності не застрахований жоден..! (Акція "Милосердя" у Житомирському педліцеї)

Вперше в Житомирському обласному педагогічному ліцеї відбулась акція "Милосердя" в рамках проекту "Добро починається з тебе", приурочена Міжнародному Дню інвалідів, який зазвичай відзначається 3 грудня. Ліцеїсти на півдня перетворились на незрячих для того, щоб відчути на собі усю важкість життя людей з обмеженими можливостями. Розбившись по парах, з 8 до 11 години, перший з пари був "сліпим" (з пов"язкою на очах), а другий - супроводжуючим; з 11 до 14.20 - навпаки. Результатом акції "Милосердя" стало розуміння підлітків наскільки важко людям з інвалідністю і чому нам слід підтримувати їх. Організатори заходу стверджують, що саме в такий спосіб можна виховати  відповідальність до свого життя та життя оточуючих.
Відеосюжет від Житомир.Info