Це моє місто, я тут як вдома...

"Це моє місто, я тут як вдома, це мій Житомир, це твій Житомир...", - так розпочинається відома кожному житомирянину пісня про наше місто.Очевидно, писала її людина, яка по-справжньому любить Житомир.

Ось настав переломний період у моєму житті, я вступила до Житомирського державного університету. Друзі та знайомі запитують, чому я тут залишилась, чому б мені було не поїхати закордон на навчання чи бодай до столиці. Ви знаєте, я знаходжу відповідь на це запитання: "Це моє місто, я тут як вдома..."

Ще кілька років тому я конкретно не знала чого хочу від життя, і мені хотілось вирватись із дому. А чому б і ні? Романтика! Свобода! Незалежність! Але з часом, почала розуміти, що це все ніщо порівняно з тим, що я маю на своїй маленькій Батьківщині. Я обожнюю своє місто. Воно - компактне, затишне, привітне, люб'язне. Я закохана в Житомир. Я закохана у Михайлівську. Яка ж це чарівна вуличка! Йдучи по ній, тебе дурманить запах кави і випічки, тебе збивають з ніг дітвора, яка поспішає в музичну школу чи у сусідню будівлю - школу танцю "Сонечко", йдучи по ній ти обов'язково зустрінеш старих знайомих, які щиро посміхнуться тобі і скажуть: "Доброго дня!", і від цих слів день і справді стає добрим.

Наша молодь скаржиться на те, що в Житомирі немає як і де проводити дозвілля. Але я не розумію, як може набриднути міський парк культури і відпочинку ім.Гагаріна?! Це таке місце, де зустрічаються серця захоканих, а пам'ятник Пушкіну став символом першого побачення. Там вирує атмосфера кохання і безкінечних відвертих розмов. Так, звісно, таких популярних місць - мало, їх на пальцях перерахувати можна.  Але в жодному великому не буде такого душевного спокою як тут. "Не треба нам їхньої Америки, Париж з Пекіном нам не треба, бо є в нас Тетерева береги, моє Полісся - синє небо".

Я можу говорити вічно про те, як я люблю своє місто: як виступають у мене мурашки по шкірі, коли "льон цвіте"опівдні; як тішиться око, коли дітвора годує білочок у гідропарку; як захоплює хлопець з трояндою, котрий схвильовано чекає дівчину "біля Пушкіна"....  Проте зрозуміють мене лише одиниці, лише ті, хто так само божеволіє від запаху кави йдучи по Михайлівській.