"Украдене щастя". Рев'ю вистави і життєвих помилок.

На прем'єру вистави "Украдене щастя" я, на привеликий жаль, не потрапила, але мріяла подивитись цю картину ще задовго до її виходу на сцену. І ось, моя маленька мрія здійснилась.

Драма «Украдене щастя» — один з найкращих творів Івана Франка. Займає вона почесне місце в українській класичній драматургії. І. Франко, людина дуже чесна й прямолінійна, ставить у драмі питання: хто винен у трагедії Миколи, Анни і Михайла, у тому, що у них украдено щастя?

Украдено щастя у всіх героїв драми. А ця трагедія — як яскравий звинувачувальний акт, як палкий протест проти задушливої атмосфери капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості, застарілих традицій, що стояли на шляху до щастя трудівника.

Гра акторів -  правдива, їм хочеться вірити. Ти переживаєш з ними, плачеш, отримуєш мурашки по шкірі. Неймовіршні танцювальні постановки та декорації. Але все це ніщо, коли розумієш, що сюжет картини, яку бачиш перед собою, торнувся і тебе.

Боляче, коли люди кохають один одного і не можуть бути разом. Ти сходиш з розуму, втрачаєш контроль над емоціями, коли твоє щастя - вкрадене. Так, через необачність, так, через те, що ми цінуємо і бережемо те, що для нас безцінне лиш тоді, коли втрачаємо.

Я не хочу, друзі, щоб бодай хтось із вас зрозумів це. Нехай таке нещастя ніколи не торкнеться вас і ваших ворогів.

Бережіть кохання, кохання - це і є щастя.